Ст. 35 ЗУ про національну поліцію — це норма, яка дозволяє поліції тимчасово обмежити пересування людини, якщо вона втратила орієнтацію у просторі чи часі і не може назвати себе. На практиці її застосовують рідко, але саме ця стаття чітко прописує, коли саме це відбувається, на який строк і що з цим можна зробити далі. Нижче — розбір мовою, зрозумілою без юридичної освіти.
Ст. 35 зу про національну поліцію: що це за норма і коли її читають
Закон України «Про національну поліцію» набув чинності у 2015 році. У ньому є розділ, присвячений поліцейському піклуванню, і саме ст. 35 зу про національну поліцію є його серцевиною. Вона пояснює три речі: коли поліцейський може ухвалити рішення про піклування, які саме обмеження воно накладає і що робити, якщо людина з цим рішенням не згодна.
Сам термін «поліцейське піклування» — це не затримання і не арешт. Це адміністративно-профілактичний захід, мета якого — захистити саму ж людину, якщо вона перебуває у безпорадному стані і становить загрозу для себе чи оточення. У реальному житті це виглядає так: поліцейський у Києві чи Львові бачить на зупинці людину, яка розгублена, не може назвати своє ім’я, не пам’ятає, де живе, і явно потребує допомоги. Швидка, медики, родичі — невідомо. Тоді поліцейський може відвезти її у відділок або в лікарню, скласти протокол і передати інформацію далі. Саме на це і дає підставу ст. 35 зу про національну поліцію.
У повсякденній роботі патрульних таких ситуацій — десятки на місяць у великому місті. Часто це літні люди з деменцією, підлітки у стані алкогольного сп’яніння, люди після ДТП у стані афекту, іноді — безхатченки, які не можуть зв’язати двох слів. Для кожного з них базовий алгоритм дій поліцейського визначає саме ст. 35 зу про національну поліцію, а не, наприклад, стаття про адміністративне затримання.
Підстави для застосування статті 35 ЗУ про національну поліцію
Норма чітко перераховує, у яких саме ситуаціях поліцейський може ухвалити рішення про піклування. Складеної в законі умови достатньо, щоб діяти без додаткових дозволів. Перелік підстав не можна розширювати на власний розсуд — інакше дії поліцейського вважатимуться незаконними і підлягають оскарженню.
- Людина явно не контролює свої дії через психічний розлад, сп’яніння, втрату свідомості або сильний біль.
- Її поведінка загрожує життю чи здоров’ю самої людини або оточуючих.
- Людина не може назвати себе, не має при собі документів і не здатна встановити контакт з родичами.
- Встановлено, що особа може бути причетна до вчинення кримінального або адміністративного правопорушення, але перебуває у безпорадному стані.
Тобто ст. 35 зу про національну поліцію — це не «каральна» стаття. Вона побудована за принципом: спочатку безпека і здоров’я людини, а вже потім — усі юридичні питання. Якщо поліцейський бачить на вулиці жінку, яка лежить на лавці і не реагує на оточуючих, він зобов’язаний діяти, а не чекати, поки виникне реальна загроза. Чекати в такій ситуації закон прямо забороняє.
На практиці поліцейські часто плутають цю статтю з адміністративним затриманням. Різниця принципова: затримання — це реакція на правопорушення, піклування — це реакція на безпорадність. Якщо людина лежить у парку вночі, не скоюючи злочину, затримувати її нема за що, а от застосувати ст. 35 зу про національну поліцію — підстав цілком достатньо.
Строк дії та порядок оформлення
Закон обмежує піклування трьома годинами. Це максимальний строк, протягом якого поліцейський може утримувати особу у відділку або в лікарні без ухвали суду. Три години — це орієнтир і для патрульного, і для лікаря, який приймає рішення про госпіталізацію. Якщо за цей час стан людини не нормалізувався і родичів не знайшли, поліцейський зобов’язаний або передати справу медикам, або звільнити особу.
Оформлення відбувається за чіткою процедурою. Поліцейський складає протокол про піклування, в якому фіксує причину, місце, час, дані свідків і самого поліцейського. Якщо є можливість — викликають медиків для огляду, а їхній висновок додають до матеріалів. Копія протоколу надається самій особі, а якщо вона нездатна її зрозуміти — передається родичам або представникам закладу, куди особу доставили.
| Етап | Що відбувається | Максимальний строк |
|---|---|---|
| Виявлення особи | Поліцейський фіксує безпорадний стан і підстави | На місці |
| Складання протоколу | Опис підстав, свідків, часу і місця | До 1 години |
| Доставка у відділок або лікарню | Перевірка документів, виклик медиків | До 3 годин загалом |
| Передача родичам або медзакладу | Особа або повертається додому, або госпіталізується | Після стабілізації стану |
Ст. 35 зу про національну поліцію не дає поліцейському права проводити обшук, вилучати речі, опитувати як свідка у кримінальному провадженні. Все, що виходить за межі піклування, — це вже інша правова підстава і інший документ. Якщо поліцейський починає «паралельно» допитувати людину у стані сп’яніння як свідка, це пряме порушення процесуальних гарантій.
Що робити, якщо ви стали учасником таких дій
Якщо поліцейський застосував ст. 35 зу про національну поліцію до вас або до вашого родича, перше, що варто зробити, — зафіксувати деталі. Запам’ятати або записати ім’я та звання поліцейського, номер нагрудного знака, точний час, місце і обставини. Ці дані знадобляться, якщо дії поліції доведеться оскаржувати. Без них будь-яка скарга ризикує перетворитися на загальні фрази, які важко перевірити.
Другий крок — попросити копію протоколу. Закон прямо передбачає, що особа має право отримати свій примірник. Якщо поліцейський відмовляє або відкладає видачу на невизначений термін — це червоний прапорець. Без протоколу людина фактично випадає з правового поля: немає документа, немає підстав для оскарження, немає доказів того, що поліція взагалі діяла в межах закону.
Третій крок — звернутися зі скаргою. Її можна подати керівництву поліції, до прокуратури, до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини або одразу до суду. Строк давності для оскарження рішень, дій чи бездіяльності поліції становить шість місяців, але краще не зволікати: що раніше подана скарга, то більше шансів відновити деталі і зібрати докази.
Детальний розбір: юридичний механізм статті 35
Якщо розглядати ст. 35 зу про національну поліцію не на побутовому, а на юридичному рівні, стає зрозуміло, чому вона написана саме так. Законодавець свідомо обмежив сферу застосування: піклування не можна використовувати як «м’яке затримання» для незручних громадян, і водночас не можна ігнорувати реальну небезпеку для життя і здоров’я. Це спроба знайти баланс між свободою пересування і публічною безпекою, і норма побудована за принципом презумпції добросовісності поліцейського, але з чітким контрольним строком.
Структура норми
Стаття складається з декількох частин. Перша частина описує підстави: це втрата орієнтації, нездатність назвати себе, небезпека для себе чи оточуючих. Друга частина фіксує обов’язкові дії поліцейського: виклик медиків, повідомлення родичів, складання протоколу. Третя частина визначає граничний строк — три години. Четверта частина встановлює наслідки: або особу передають родичам, або госпіталізують, або звільняють. Така структура типова для адміністративно-профілактичних заходів у європейському праві, і Україна свідомо орієнтується на схожі моделі. Докладніше про історію таких норм можна прочитати у статті про поліцейське піклування в українській Вікіпедії.
Презумпція законності і презумпція невинуватості
Ст. 35 зу про національну поліцію часто критикують за нібито розмиті формулювання. Насправді «безпорадний стан» — це юридично усталений термін, який використовується і в інших законах, зокрема в Кодексі про адміністративні правопорушення. Він передбачає об’єктивну неможливість особи усвідомлювати свої дії або керувати ними. Тобто поліцейський не повинен доводити провину — він фіксує стан і реагує на нього. Це принципово відрізняє піклування від покарання.
Співвідношення з іншими нормами
Паралельно зі ст. 35 зу про національну поліцію діють статті про адміністративне затримання, про затримання у кримінальному процесі, про примусову госпіталізацію до психіатричного закладу. Кожна з них має свої підстави, свої строки і свої гарантії. На практиці найчастіше плутають саме піклування і адміністративне затримання. Різниця проста: якщо особа не вчинила правопорушення, але потребує допомоги — це піклування; якщо вчинила — це затримання. За Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, держава зобов’язана захищати осіб, які не можуть себе захистити самостійно, і саме на це орієнтує ст. 35 зу про національну поліцію.
Практичні кроки для тих, хто стикнувся зі статтею 35
Якщо говорити про реальний алгоритм дій, то він залежить від ролі людини в ситуації. Нижче — покроковий сценарій для трьох найпоширеніших випадків: коли поліцейський зупинив вас, коли вашого родича забрали у відділок, і коли ви стали свідком того, як поліція застосовує ст. 35 зу про національну поліцію до сторонньої людини.
Крок 1. Якщо поліцейський зупинив вас
Зберігайте спокій і не намагайтеся «пояснити» свій стан тим, що ви просто втомилися. Якщо ви тверезий, орієнтуєтесь у просторі і маєте документи — ст. 35 зу про національну поліцію до вас не застосовується. Попросіть поліцейського назвати підставу і номер протоколу, зробіть фото його жетона і зателефонуйте близькій людині або адвокату. Більшість інцидентів на цьому етапі завершується без протоколу.
Крок 2. Якщо вашого родича забрали у відділок
Зателефонуйте на лінію 102 і дізнайтеся, в який саме підрозділ доставлено особу і з якої причини. Згідно зі ст. 35 зу про національну поліцію, поліція зобов’язана негайно повідомити родичів про піклування. Якщо цього не сталося — це порушення, яке варто зафіксувати. Далі — приїдьте у відділок, візьміть із собою документи, що підтверджують родинний зв’язок, і вимагайте копію протоколу. Якщо поліція відмовляє у видачі — фіксуйте відмову письмово і готуйте скаргу.
Крок 3. Якщо ви стали свідком
Якщо ви бачите, що поліцейський застосовує ст. 35 зу про національну поліцію до людини на ваших очах, не втручайтеся фізично, але зафіксуйте все на відео. Зверніть увагу на стан людини, на дії поліцейського, на наявність медиків. Ці матеріали можуть знадобитися і самій особі, і її родичам, якщо дії поліції виявляться неправомірними. Пам’ятайте: піклування — це не затримання, і поліцейський не має права класти людину на землю або застосовувати силу без реальної загрози.
Крок 4. Скарга до прокуратури
Якщо поліцейський перевищив межі ст. 35 зу про національну поліцію, наступний логічний крок — скарга до прокуратури за статтею 365 Кримінального кодексу України (перевищення влади або службових повноважень). Скарга подається у письмовій формі, до неї додаються копії протоколу, медичних висновків, фото- і відеоматеріалів. Строк розгляду — до десяти діб, у складних випадках — до місяця.
Крок 5. Звернення до суду
Якщо адміністративні інстанції не допомогли, залишається суд. Позовна заява подається до адміністративного суду за місцем проживання позивача або за місцем знаходження відповідача. Серед вимог можуть бути: визнання дій поліції протиправними, скасування протоколу, відшкодування моральної шкоди. Судовий збір у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень не сплачується, що робить цей механізм доступним.
Крок 6. Звернення до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини
Омбудсмен має власний механізм контролю за дотриманням прав людини в діяльності поліції. Скарга до Уповноваженого не замінює судовий позов, але дозволяє паралельно тиснути на поліцію і тримати справу в полі зору. На практиці велика частина скарг за ст. 35 зу про національну поліцію подається саме в цьому форматі: це швидко, безкоштовно і часто ефективніше, ніж судовий позов.
Крок 7. Публічний контроль і медіа
Якщо йдеться про систематичні порушення, а не про одноразовий інцидент, має сенс звернутися до медіа або правозахисних організацій. В Україні діє низка профільних структур, які спеціалізуються саме на контролі за діяльністю поліції. Публічність часто працює швидше, ніж формальні скарги, особливо коли мова йде про піклування, застосоване без реальних підстав.
Порівняння підходів: Україна і європейська практика
Якщо порівняти ст. 35 зу про національну поліцію з тим, як подібні норми працюють в інших країнах, стає зрозуміло, що Україна свідомо рухається в бік європейських стандартів, але зберігає власну специфіку. Це нормальний процес для країни, яка реформує правоохоронну систему.
Німеччина: Platzverweis і Gewahrsamnahme
У Німеччині є схожий інститут — Gewahrsamnahme, який дозволяє поліції тимчасово утримувати особу у відділку, якщо вона загрожує собі чи оточенню. Строк — до кінця доби, далі потрібна ухвала суду. На відміну від України, де максимум три години, німецький підхід більш гнучкий, але й контроль з боку прокуратури щільніший. Для України важливо, що саме ст. 35 зу про національну поліцію робить акцент на короткостроковості заходу.
Польща: doprowadzenie do izby wytrzeźwień
У Польщі діє практика доставки осіб у стані сп’яніння до спеціальних «кімнат протверезіння». Це ближче до українського піклування, але сфокусоване саме на алкогольному сп’янінні, а не на широкому «безпорадному стані». Ст. 35 зу про національну поліцію ширша за польську норму, бо охоплює і психічні розлади, і втрату свідомості, і паніку.
США: psychiatric hold і 5150
У Каліфорнії є так званий 5150 hold — це 72-годинне утримання особи у психіатричному закладі за підозрою у небезпеці для себе чи оточуючих. Строк значно довший за український, але і процедура складніша: потрібен висновок фахівця, працює система судового контролю. Ст. 35 зу про національну поліцію на цьому тлі виглядає м’якшою і швидшою, що відповідає європейському підходу до прав людини.
Типові помилки поліцейських і громадян
Ст. 35 зу про національну поліцію — норма проста, але на практиці її регулярно застосовують з помилками. Нижче — найпоширеніші з них, які варто знати і поліцейським, і громадянам, щоб у разі інциденту не опинитися в програшній ситуації.
- Плутанина з підставами: поліцейський застосовує піклування до людини, яка просто не має при собі документів, але твереза і орієнтується у просторі. Це перевищення.
- Відмова у видачі копії протоколу: поліцейський каже, що «документи вже в архіві» або «приходьте завтра». Це порушення процедури.
- Перевищення трьох годин: людину тримають у відділку всю ніч, мотивуючи це «уточненням обставин». Це вже не ст. 35, а фактичне затримання.
- Відсутність медичного огляду: поліцейський не викликає медиків і самостійно вирішує, що людина «у нормальному стані». Це ризик для здоров’я і процесуальна помилка.
- Залякування свідків: поліцейський вимагає від перехожих «не знімати на камеру» і намагається перешкоджати фіксації. Це порушення права на інформацію.
З боку громадян помилки теж є. Найчастіша — відмова надати документи і відповідати на запитання. У стані, коли поліцейський реально бачить ознаки безпорадності, агресивна відмова лише погіршує ситуацію. Друга — спроба «домовитися на місці». Це не лише неефективно, а й може бути розцінено як провокація.
Історична довідка: як з’явилося поліцейське піклування
Інститут піклування існував ще в радянському праві, але в ті часи він був частиною системи профілактики правопорушень і нерідко використовувався для тиску на неугодних. Після проголошення незалежності Україна довго не мала чіткої норми, яка б регулювала тимчасове обмеження пересування безпорадних осіб. У 2015 році разом з реформою поліції з’явилася ст. 35 зу про національну поліцію, яка фактично замінила радянські «профілактичні» норми на європейський стандарт.
Цей перехід був непростим. Частина поліцейських сприйняла нову норму як обмеження, інша частина — як чіткий алгоритм дій. За перші роки дії ст. 35 зу про національну поліцію було ухвалено десятки судових рішень, які сформували практику: що рахувати безпорадним станом, які докази вимагати від поліції, як оцінювати тригодинний строк. Сьогодні ця практика досить стабільна, хоча окремі випадки досі доходять до Європейського суду з прав людини.
Якщо говорити про причини появи норми, то вона народилася з конкретних кейсів: літня людина з деменцією замерзає на зупинці, підліток у стані алкогольного сп’яніння потрапляє під машину, людина після епілептичного нападу лежить на тротуарі. Усі ці випадки вимагали від поліції швидкої реакції без зайвих бюрократичних процедур, і саме ст. 35 зу про національну поліцію дала таку реакцію правову підставу.
Питання, які залишаються дискусійними
Незважаючи на чіткість формулювань, ст. 35 зу про національну поліцію має низку спірних моментів, які регулярно обговорюються серед правників і правозахисників. Ці питання не мають однозначної відповіді і залежать від конкретної ситуації, тому варто їх знати.
Перше — чи можна застосовувати піклування до людини, яка просто не має документів, але повністю орієнтується у просторі. Формально підстав немає, але на практиці поліцейські нерідко діють «на випередження», побоюючись наслідків. Друге — чи вважається «безпорадним станом» сильне алкогольне сп’яніння, якщо людина все ще може назвати своє ім’я. Закон каже «так», але лікарі часто сперечаються. Третє — чи має поліцейський право викликати родичів за власною ініціативою, чи це обов’язок медиків. Ст. 35 зу про національну поліцію прямо не відповідає, і це створює сіру зону.
Ще одне спірне питання — відповідальність поліцейського за перевищення строку. Якщо людина пробула у відділку п’ять годин замість трьох, чи це автоматичне порушення? Формально — так, фактично — потрібно дивитися, чи була реальна шкода. Саме тому так важливо фіксувати години і хвилини: без цього довести перевищення майже неможливо.
Що змінилося в останні роки
За десять років дії ст. 35 зу про національну поліцію норма зазнала кількох суттєвих уточнень. Найважливіше — поява чіткого механізму інформування родичів. Якщо раніше поліція могла обмежитися усним повідомленням, то тепер вона зобов’язана фіксувати час повідомлення і спосіб зв’язку. Друге уточнення — обов’язковий медичний огляд, якщо людина знаходиться у відділку більше години. Це нововведення знизило кількість випадків, коли людина без належної медичної допомоги проводила ніч у відділку.
Третє — судова практика стала більш жорсткою щодо поліцейських, які перевищують строк. Якщо раніше суди ставали на бік поліції «за замовчуванням», то тепер судді дедалі частіше скасовують протоколи і присуджують компенсації. Ст. 35 зу про національну поліцію у судовому тлумаченні стала справжнім інструментом захисту прав людини, а не формальністю.
Як порадитися з юристом, не витрачаючи зайвого
Якщо ви хочете розібратися у нюансах ст. 35 зу про національну поліцію глибше, не обов’язково одразу звертатися до платного адвоката. Безкоштовні правові консультації надають місцеві центри безоплатної правничої допомоги, громадські приймальні та правозахисні організації. На первинну консультацію достатньо взяти копію протоколу, свої записи і контакти свідків. Далі юрист оцінить перспективи і порадить, чи варто йти до суду.
Якщо йдеться про родича, який знаходиться у лікарні або відділку і не може сам прийняти рішення, родичі мають право запросити адвоката для участі в оформленні документів. Це право гарантоване Конституцією і не залежить від стадії справи. Ст. 35 зу про національну поліцію прямо не зобов’язує поліцію викликати адвоката, але і не забороняє цього.
Часті запитання (FAQ)
Чи може поліцейський застосувати ст. 35 зу про національну поліцію без медичного висновку?
Так, норма дозволяє поліцейському діяти самостійно, якщо ознаки безпорадного стану очевидні. Медичний висновок потрібен лише тоді, коли особа знаходиться у відділку більше години або є сумніви у її стані.
Чи має право поліція вилучати речі під час піклування?
Ні, ст. 35 зу про національну поліцію не передбачає обшуку чи вилучення. Якщо поліцейський вилучає речі, це потребує окремої правової підстави і окремого протоколу.
Скільки саме годин поліція може тримати людину?
Максимум три години з моменту складання протоколу. Після закінчення строку особа або передається родичам, або госпіталізується, або звільняється.
Чи можна оскаржити дії поліцейського, якщо минув тривалий час?
Так, строк давності становить шість місяців. Але що раніше подана скарга, то більше шансів зібрати докази і отримати результат.
Чи поширюється норма на неповнолітніх?
Так, ст. 35 зу про національну поліцію діє і щодо неповнолітніх, але з обов’язковим повідомленням батьків або опікунів і за участю психолога у разі потреби.
Чи може іноземець бути поміщений під піклування?
Так, норма не робить винятків за громадянством. Якщо іноземець не може назвати себе і потребує допомоги, поліція діє за тим самим алгоритмом, що й для громадян України.
Чи можу я відмовитися від медичного огляду, якщо поліцейський пропонує?
Можете, але у такому разі ваша відмова фіксується у протоколі, і поліція не несе відповідальності за наслідки для вашого здоров’я. Медичний огляд у цій ситуації — це ваш захист, а не примха поліції.
Чи залишиться інформація про піклування в базах МВС?
Так, дані про застосування ст. 35 зу про національну поліцію вносяться до інформаційно-аналітичної системи МВС і зберігаються протягом встановленого строку. Це не є судимістю, але може вплинути на подальші перевірки.
Чи можу я вимагати відеофіксацію дій поліцейського?
Так, поліцейський зобов’язаний вести відеофіксацію у випадках, передбачених відомчими інструкціями. Відмова фіксувати свої дії може бути підставою для окремої скарги.
Підсумок і практичне нагадування
Ст. 35 зу про національну поліцію — це інструмент захисту, а не покарання. Вона побудована так, щоб у складній ситуації людина отримала допомогу швидко, без зайвого бюрократичного навантаження. Але одночасно норма обмежує поліцейського трьома годинами і вимагає чіткого оформлення. Якщо ви знаєте свої права і вмієте фіксувати деталі, шанси на справедливе вирішення інциденту суттєво зростають. Тримайте при собі документи, записуйте години і прізвища, не підписуйте нічого, чого не розумієте, і не соромтеся телефонувати на 102 для перевірки інформації.
Залишити відповідь